Як відомо, планета Марс – сьома за розміром у Сонячній системі. Марс знаходиться найближче до Землі. Тому це одна з найбільш вивчених планет.

Планета Марс має майже аналогічний земному період обертання навколо осі – 24 години 37 хвилин і 22,7 секунд. Рік на Марсі триває 687 земних діб або 668,6 марсіанських сонячних діб, які називають солами.

Діаметр Марса приблизно вдвічі, а маса в 9 разів менші земних.

Пори року на Марсі змінюються майже так само, як і на Землі. Проте, значна видовженість орбіти планети Марс (відстань від Сонця змінюється від 206,6 до 249,2 млн. км) робить літо в північній півкулі планети довгим і прохолодним, а в південній – коротким і спекотним.

Атмосфера Марса, яка складається з вуглекислого газу, сильно розріджена. Тиск на поверхні становить 6,1 мбар, що в 160 разів менше земного. Через великий перепад висот на планеті Марс тиск може сильно відрізнятися: на вершині гори Олімп (27 км вище середнього рівня) він становить 0,5 мбар, а в басейні Еллада (4 км нижче середнього рівня поверхні) 8,4 мбар.

Марс називають «червоною планетою», тому що в його ґрунті є значна частка оксидів заліза. А наявність пилу в атмосфері надає небу Марса рожевий відтінок.

Півкулі планети Марс досить сильно різняться за характером поверхні. У південній півкулі поверхня знаходиться на 1-2 км вище середнього рівня і густо всіяна кратерами. На півночі поверхня має рівень нижче середнього і тут мало кратерів – основну частину території займають відносно гладкі долини.

На планеті Марс знаходиться найвища гора в усій Сонячній системі – згаслий вулкан Олімп (27 км заввишки він займає площу діаметром в 550 км). А долина Маринера (протяжність 4,5 тис. км, ширина до 60 км, глибина 7-10 км) – це найбільший в Сонячній системі каньйон.

Що ви знаєте про єдиний природній супутник землі Місяць? Мабуть не надто багато. Сьогодні ви маєте нагоду дізнатись цікаві факти про Місяць.

Місяць робить повний оберт довкола Землі за 27,3 діб. Він завжди повернений до Землі однією стороною. Зворотний бік Місяця був недоступний людському оку до 1959 року, аж поки радянський космічний апарат “Місяць-3″ не сфотографував її.

У потужний телескоп можна побачити більше 500 000 місячних кратерів. Найбільший з них називається Байї, його діаметр приблизно рівний 300 км., а за площею він навіть перевищує територію Шотландії.

Темні плями, видимі неозброєним оком на місячній поверхні, називаються морями. У них немає води, але мільйони років тому вони були заповнені вулканічною лавою. Деякі з них дуже великі, наприклад, Океан Бурь є більшим за Середземне море.

На Місяці немає ні повітря, ні води. Його ґрунт настільки сухий, що на ньому ніщо не може рости. Проте вчені встановили, що в доставлених на Землю зразках місячного ґрунту можуть рости рослини.

На відміну від поверхні Землі, яка постійно змінюється вод дією води і вітру, місячна поверхня залишається незмінною. Сліди, залишені на Місяці астронавтами корабля “Апполон”, будуть помітні ще не менше як 10 мільйонів років.

На Місяці відбуваються землетруси, однак, порівняно з земними, вони дуже слабкі. Щороку відбувається більше 3000 місячних землетрусів, але їх загальної енергії ледь би вистачило на невеликий феєрверк.

Сила тяжіння Землі змушує Місяць обертатися навколо Землі. Однак і тяжіння Місяця впливає на Землю, в першу чергу – на моря і океани, викликаючи припливи. Коли Місяць знаходиться на найближчій до Землі відстані, його сила тяжіння посилюється і припливи досягають найвищого рівня.

Останнім часом стала доступна така послуга для багатих, як похорони на Місяці. За певну суму ваш попіл розвіють над поверхнею супутника Землі. Першим «місячним небіжчиком» став дослідник комет Юджин Шумейкер, – агентство NASA направило до Місяця супутник-розвідник з його прахом на борту.

Компанія Virgin Galactic, що належить британському підприємцю Річарду Бренсону, вже в другій половині 2013 року почне здійснювати періодичні суборбітальні і орбітальні космічні подорожі для космічних туристів.

Як повідомляє ділова газета «Ведомости», на цей рік заплановані перші випробувальні польоти літального апарату Space-ShipTwo, які пройдуть в безповітряному просторі. За запевненням старшого льотчика-випробувача компанії Девіда МакКея, наземні випробування і польоти в атмосфері пройшли задовільно.

На сьогоднішній день корабель Space-ShipTwo здійснив вже більше 30 польотів в атмосфері, що дозволяє судити про його надійність при туристичних польотах. Втім, як стверджують представники Virgin Galactic, у разі виникнення непередбачених обставин під час майбутніх випробувань, використання літального апарату для космічних подорожей туристів може бути відкладено на невизначений термін.

«Пройдуть позаатмосферні випробування роботи встановленого на Space-ShipTwo реактивного двигуна», – пояснив МакКей.

Варто зазначити, що, незважаючи на досить високу вартість – 200 000 доларів з особи – туристи виявляють величезний інтерес до космічних подорожей. Зокрема, вже продано 200 і заброньовано 300 квитків. При цьому за один рейс на борту космічного корабля можуть перебувати два пілоти і лише шість пасажирів.

Сьогодні ми розповімо дещо цікаве про людський організм. Зокрема, про те, чим насправді є апендикс, про цікаве психічне відхилення під назвою мікропсія та про те, чому ми закриваємо очі під час чхання.

У минулому столітті в деяких країнах у всіх дітей примусово видаляли апендикс, щоб уникнути виникнення апендициту в майбутньому. Лише нещодавно науковці виявили, що апендикс – це зовсім не рудимент. Він грає важливу роль в імунній системі людини, будучи своєрідним притулком для мікроорганізмів. Коли в кишечнику внаслідок хвороб гине природна флора, саме з апендикса приходить «підкріплення». З іншого боку, сьогоднішня медицина дозволяє відновити флору кишечника за допомогою ліків, так що ця функція апендикса є малозначимою.

Чи не найцікавішим серед психічних ушкоджень людини є мікропсія – стан, коли людина сприймає об’єкти і предмети істотно меншого розміру, ніж вони є насправді. Об’єкт зазвичай видається далеким або надзвичайно близьким. Це відхилення також називається синдромом Аліси в країні Див. Ось такий цікавий факт про людський організм.

Під час чхання людина, нехай і на частки секунди, закриває очі. Вчені поки не з’ясували причину цього явища. За однією гіпотезою, так організм захищає очі від мікробів і бактерій, що вилітають при чханні. За іншою, це частина загального рефлексу, адже при чханні скорочується багато м’язів не тільки в носі і на обличчі, але і по всьому тілу.

Полярне сяйво, або, як його ще називають – північне сяйво, – одне з найпрекрасніших явищ природи. Частинки сонячного вітру взаємодіють з атмосферою і небо починає світитися різними кольорами та візерунками. Описати це видовище словами дуже важко, настільки воно різноманітне, незвичне та й просто чарівне. Енциклопедія Корисного пропонує вам помилуватися північним сяйвом, тому що це дійсно неповторне видовище.

Полярні сяйва спостерігаються переважно у високих широтах обох півкуль нашої планети в овальних зонах-поясах, що оточують магнітні полюси Землі – в так-званих авроральних овалах.

Оскільки магнітні полюси Землі зміщені від географічних приблизно на 12°, полярні сяйва спостерігаються в широтах 67-70°. Проте за часів сонячної активності  авроральні овали розширюються, і полярні сяйва можуть спостерігатися в більш низьких широтах – на 20-25° південніше або північніше меж їх звичайного прояву.

У північних народів існує безліч легенд про полярне сяйво. Давня скандинавська легенда розповідає, що коли лисиці чешуть свої руді боки об скелі, яскраві іскри летять на небо і перетворюються в північне сяйво.

В іншій легенді говориться про лебедину зграю, яка забралася занадто далеко на північ і застрягла у крижинах. Коли лебеді змахують крилами, намагаючись злетіти, на небі спалахують вогні.

Норвезькі народні легенди кажуть, що полярне сяйво – це небесний танець душ померлих дів. Для багатьох древніх норвежців північне сяйво – образ палаючої арки, межі між царством живих і мертвих, своєрідний портал у потойбічний світ.

Діаметр Юпітера в 11 разів перевищує діаметр Землі, а його розміри найбільші серед усіх планет Сонячної системи. Він міг би вмістити в себе тисячу таких планет, як наша! Сила тяжіння Юпітера настільки велика, що здатна навіть змінити орбіту комети, яка б пролітала біля нього.

Доба на Юпітері коротша, ніж на інших планетах – вона триває всього близько 10 годин. Через швидке обертання навколо осі планета сильно сплющена з полюсів, її ширина по екватору більша висоти по меридіану на 8600 км. Основна частина маси Юпітера зосереджена в його маленькому металевому ядрі ​​(яке вдвічі більше діаметра Землі). Поверхня Юпітера рідка, але складається не з води, а з важкого твердого водню поблизу ядра і рідкого водню у нижніх шарах атмосфери.

Екваторіальна площина Юпітері близька до площини її орбіти, тому на планеті немає змін пір року.

Як і інші планети-гіганти, – Юпітер оточений щільними хмарами газу. Його атмосфера складається зі світлих і темних зон, розділених стрімкими вихровими потоками. Швидкість вітру в деяких з них складає 540 км/год. Хмари, що оточують Юпітер, знаходяться в постійному русі і часто змінюють форму.

На кордонах поясів кліматичних зон Юпітера спостерігається сильна турбулентність, яка призводить до утворення численних вихрових структур. Найбільш відома з них – Велика червона пляма планети Юпітер.

Червона пляма на Юпітері нагадує гігантський ураган, який вирує вже більше 300. Овальна область цього урагану складає близько 25 000 км – удвічі більше розмірів Землі – і знаходиться на 40 км вище більшості інших хмар. Верхні шари червоної плями обертаються в напрямку проти годинникової стрілки, роблячи повний оборот за шість днів. На думку вчених, своїм червоно-цегляним кольором пляма завдячує присутності хімічної речовини – фосфору. Під поверхнею червоної плями перебувають більш теплі шари хмар, що складаються з кристалів льоду і крапель води і нагадують за своїм складом земні хмари.

Ще задовго до відкриття Америки Колумбом на цій території жив напрочуд розвинений народ індіанців майя. Півтори тисячі років тому вони вже вміли будувати міста, зводити палаци та храми.

Деякі храми служили майя обсерваторіями, з яких вони спостерігали за рухом Сонця, Місяця та інших небесних тіл.

Майя були неперевершеними будівельниками, скульпторами, різьблярами по дереву і каменю, але особливо вони виділялись знаннями астрономії та математики.

У VI столітті правителі майя склали календар, який виявився точнішим від усіх сонячних календарів. Якимось дивом, не маючи ані космічних супутників, ані телескопів, майя вирахували тривалість сонячного року з точністю до секунд.

У сучасній астрономії тривалість сонячного року складає 365,2422 днів. Юліанський календар, за яким до цих пір живе православна церква, налічує в році 365, 2510 днів. За Григоріанським календарем рік становить 365, 2425 днів. А рік за календарем майя дорівнював 365, 2420 днів, тобто всього на дві десятитисячні відрізнявся від найточніших даних.

За календарем майя у році було 18 місяців по двадцять днів. Місяць називався “виналем”. 18 виналів становили тун, тобто рік. А один тун дорівнювати 360 кінам (дням). Останні п’ять днів року не входили в календар – майя вважали їх несприятливими. Майя говорили, що в ці дні рік помирає і нічого не робили.

Рік для майя був головною мірою часу: 20 років становили катун, 20 катунів – бактун, 20 бактунів – піктун, 20 піктунів – калабтун і так далі. У найдовший період часу, що називався алаутун, входило 23040000000 кінів.

Рік майя починався 16 липня. Цьому дню відповідав перший день місяця Поп. А закінчувався рік 10 липня, в останній день місяця Кумхо.

Крім сонячного календаря, який називався хааб, у майя був місячний календар під назвою цолкін. Разом два цих календаря утворювали період в 18890 днів. І тільки після завершення цього циклу назва і номер дня у календарі повторювались.

Галактики містять від 10 мільйонів до кількох трильйонів зірок різних класів, з різними фізичних характеристик, які обертаються навколо загального центру мас. Наприклад, кількість зірок у Чумацькому Шляху оцінюється в 100 мільярдів.

Крім того, галактики можуть містити значну кількість зоряних систем, зоряні скупчення, газопилові туманності та інші об’єкти, в тому темну матерію.

В діаметрі галактика може становити від декількох тисяч до декількох сотень тисяч світлових років. Наприклад, Чумацький Шлях має діаметр 100 тисяч світлових років.

Відстань між окремими галактиками обчислюється сотнями тисяч і мільйонами світлових років. Наприклад, найближча велика галактика Туманність Андромеди знаходиться від нашої галактики (Чумацького Шляху) на відстані 2,2 мільйони світлових років.

Галактики поділяються на три основні види: еліптичні, спіральні і неправильні. Також існує безліч підвидів. Наша галактика відноситься до спіральним галактиках з перемичкою (клас SBbc).

Галактики спіральної структури (в тому числі і наша, тільки ми її бачимо зсередини, а не з полюса) своїм виглядом схожі на логарифмічну спіраль.

Кількість галактик, які знаходяться в зоні, доступній для спостереження оцінюється в сотні мільярдів.

Вчені припускають, що в центрах більшості галактик, в тому числі і нашої, знаходяться чорні діри.

Галактики можуть зіштовхуватись. Існує теорія, що через 5 мільярдів років наша галактика Чумацький Шлях зіштовхнеться з Туманністю Андромеди. Це може спричинити злиття двох галактик.

Венера – єдина планета Сонячної системи, що обертається проти годинникової стрілки.

У середньому 100 чоловік щорічно гинуть, вдавившись кульковою ручкою.

Крокодили не вміють висовувати язик.

Щодня жителі США з’їдають 18 гектарів піци.

Ніс росте упродовж усього життя людини.

Якби реальна жінка мала пропорції ляльки Барбі, вона змогла б пересуватися тільки на 4 кінцівках.

Відбитки язика у кожної людини індивідуальні.

На тілі однієї людини живе більше живих організмів, аніж усіх людей на Землі.
Якщо скласти всі числа, нанесені на колесо рулетки для казино, то вийде магічне число 666.

Якщо кричати протягом 8 років, 7 місяців і 6 днів, то можна виробити досить енергії для розігрівання однієї чашки кави.

Дельфіни вбивають більше людей, ніж акули та грип разом узяті.

Якщо у вас одна ніздря закрита протягом 72 годин, ви будете повільно втрачати здатність бачити кольори.

Хмари не можуть рухатися на південний захід.

Жителі мегаполісів півроку свого життя проводять в очікуванні зеленого світла світлофора.

За останні кілька років NASA зробила безліч заяв про відкриття на Марсі, і фанатам червоної планети є чому радіти: звісток подібного характеру стає все більше і більше. Незабаром планується спорудження Марсіанської наземної лабораторії, запуск марсохода ЕкзоМарс, Марсіанського наукового орбітального апарату і зонда MAVEN, які нададуть детальні наукові виміри сучасної атмосфери Марса і дозволять дізнатися більше про історію планети.

«Втрата Марсом атмосфери все ще є таємницею», – говорить Даг Мак’юстен, директор Марсіанської дослідницької програми при штаб-квартирі NASA у Вашингтоні.

Зараз Марс лисіє, наче літній банкір, його колись багата атмосфера, яка дозволила з’явитися водним каналам, зникла багато років тому. Чому це сталося і які втрати атмосфери на нинішньому етапі – ось питання, заради яких був побудований зонд MAVEN. У результаті роботи зонду буде проведено аналіз еволюції атмосфери Марса.

Сам зонд буде обертатися навколо планети на досить низькій висоті, щоб брати зразки атмосфери, і не стільки для того, щоб дізнатися, що в ній, скільки для того, щоб визначити, чого там немає. Згідно з однією з теорій, Марс, втративши свої магнітні полюси, залишився беззахисним проти безжального впливу сонячної радіації, яка знищила все, що не було прикріплене до поверхні планети.

На підльоті до Марса восени 2014 MAVEN скористається власними двигунами і увійде в атмосферу, утворивши еліптичну орбіту на висоті від 90 до 3,87 миль від поверхні. Вісім приладів, встановлених на зонді, будуть проводити вимірювання протягом земного року, що відповідає приблизно половині марсіанського року. Крім того, MAVEN збере зразки на висоті 80 миль, щоб визначити склад верхніх шарів атмосфери.

Під час і після закінчення своєї основної місії, зонд буде також підтримувати зв’язок між роботами, які працюють на поверхні Марса. Тим часом фізики з університету Ляйсестера, що входять до міжнародної групи вчених, що вивчають вплив Сонця на атмосферу Марса, повідомили, що Марс постійно втрачає частину атмосфери у зв’язку з безперервними поривами сонячного вітру.

Вчені проаналізували дані про сонячний вітер і результати спостереження супутника, і виявили потоки важких іонів, що йдуть з атмосфери Марса в космос. Вони прийшли до висновку, що атмосфера Марса розсіюється не поступово, а поривами. Проходячи повз Марс, ці пориви можуть зносити частину його атмосфери.

Команда дослідників визначила, що коли подібні пориви відбуваються, відтік атмосфери від Марса в 2,5 рази перевершує відтік, коли поривів нема. Більш того, близько третини частинок, які вивільняються з атмосфери Марса в космос, роблять це безпосередньо під час поривів.

Професор Марк Лестер, декан факультету фізики і астрономії в Університеті Ляйсестера сказав: «Головною причиною, по якій це трапляється на Марсі, але не на Землі, є відсутність у Марса магнітних полів, які захищають атмосферу.

З іншого боку, спостереження проводилися протягом дуже короткого періоду – всього одинадцяти сонячних циклів, тому ми сподіваємося на більш достовірні результати, які можна буде отримати тільки з часом».