У світі музики постійно відбувається щось цікаве, адже музиканти – надзвичайні вигадники, втім, як і всі творчі люди. Але часом вони відмочують щось справді дивне. Сьогодні ми поділимося з вами парою цікавих історій зі світу музики.

Одного разу американська хард-рок група Van Halen виїжджала на гастролі з великою кількістю сценічного обладнання, так як їх шоу було одним з найскладніших в технічному плані і насичене безліччю трюків та спецефектів.

У райдері групи одним з пунктів була вимога поставити на стіл у гримерці тарілку з цукерками M&M’s, але без коричневих цукерок. Пояснювався цей пункт зовсім не дивакуватою примхливістю рокерів – якщо організатори концерту не виконували цю маленьку вимогу, це свідчило про їх неуважне ставлення до деталей райдера. Значить, і інші його пункти могли бути проігноровані, що могло створити проблеми з якісним проведенням шоу і його безпекою.

Ще одна цікава історія зі світу музики. У 2001 році англійський співак і композитор Майк Батт випустив альбом кавер-версій класичних творів, в числі яких був трек «A One Minute Silence» – це була просто одна хвилина тиші.

Незабаром власники авторських прав на твори Джона Кейджа, відомого своєю п’єсою «4’33″ », яка також складається з однієї хвилини тиші, заявили про намір подати в суд на Батта за порушення авторських прав.  Майк Батт заявив, що його тиша – зовсім інша і не має нічого спільного з тишею Кейджа, проте був змушений домовитися про позасудове врегулювання питання, заплативши в якості відступних шестизначну суму.

Перший мобільний телефон побачив світ 3 квітня 1973 року. Мартін Купер – директор відділу мобільного зв’язку MOTOROLA, прогулюючись по Манхеттену, вирішив зателефонувати по мобільному телефону. Всі перехожі дуже здивувалися, адже до створення серійних мобільних телефонів було ще 10 років.

Насправді основні принципи роботи мобільних телефонів були відомі в лабораторіях Белла ще в 1946 році. Але тільки в кінці 1960-х років такі розробки зацікавили AT & T (власник Bell Labs) і конкуруючу фірму Motorola.

AT & T, яка продавала американцям автомобільні радіостанції, вирішила і мобільні телефони розвивати так само. Їх пристрій важив 12 кг, трубка знаходилась в салоні автомобіля і для неї була потрібна додаткова антена.

Motorola вирішила знайти свою нішу на ринку. Було виділено 15 мільйонів доларів на розробку мобільного телефону. Перший мобільний телефон був зроблений дуже швидко.

3 квітня 1973 стараннями інженерів на вершині 50-поверхового будинку в Нью-Йорку була змонтована базова станція. Точніше, це був усього лише прототип, здатний обслуговувати не більше 30 абонентів і з’єднувати їх з наземними лініями зв’язку. До цієї ж дати і був виготовлений перший мобільний телефон – Dyna-Tac.

Його габарити, за нинішніми мірками, просто жахають: 225х125х375 мм. Важив перший мобільний телефон  1.15 кілограма. Дисплей відсутній геть, як, втім, і різні допоміжні функції на кшталт записної книжки. Акумулятор забезпечував до півгодини роботи в режимі розмови і заряджався протягом 10 годин.

Перший мобільний телефон Dyna-Tac, звичайно, не був поставлений на серійний випуск, компанією Motorola було розроблено ще п’ять поколінь таких пристроїв, перш ніж мобільний телефон став доступний для громадськості. Сталося це лише в 1983 році. Проте попереду був ще довгий шлях від важких цеглин до зручних та популярних нині трубок.

Засновник Apple потрапив у Книгу рекордів Гіннеса як директор із найскромнішою зарплатою в світі за офіційними документами, зарплата Джобса становить 1 долар на рік.

Стів Джобс завжди вирізнявся самовпевненістю. Коли в 12 років у нього закінчилися радіодеталі, він подзвонив Вільяму Хюлету (тому самому з Hewlett-Packard) і попросив допомогти придбати потрібні деталі: “Мене звати Стів Джобс, і я хотів би знати, чи є у Вас запасні частини, які я міг б використати для складання лічильника частоти”. Поспілкувавшись з хлопчиком, Вільям вислав йому все необхідне і запросив в свою фірму попрацювати на канікулах.

Перебуваючи на посаді голови ради директорів Apple, Джобс подав заявку на участь у польоті на космічному кораблі “Челленджер”. Йому відмовили, можливо, не вистачило заслуг або здоров’я, а 28 січня 1986 року “Челленджер” вибухнув на 73 секунді польоту.

Стів Джобс вже багато років є фанатом Beatles. Крім того, він любить класичну музику, особливо Баха. Уважно стежить за творчістю Барбари Стрейзанд, часто відвідує концерти та інші заходи з її участю.

Стів Джобс захоплюється подорожами та велосипедними прогулянками, а також є послідовником дзен-буддизму.

Стів Джобс водить автомобіль (Mercedes SL55 AMG) без номерних знаків і завжди паркується на місцях для інвалідів. Навіть ходять чутки, що Стів використовує штрих-код замість знаків. Штраф за їзду без номерів – 250 $.

Під час роботи над проектом Macintosh Стів Джобс встановив на даху офісу піратський прапор як символ відкритого суперництва з командами, які працювали тоді над розвитком комп’ютерів Lisa і Apple II.

Енциклопедія Корисного часто розповідає вам про дивовижні факти, людей і тварин, занесених в Книгу рекордів Гіннеса. Але мало хто знає про історію цього щорічного видання. Сьогодні ми нарешті розкажемо про те, хто ж першим додумався записати усі можливі рекорди в одну книгу.

Історія виникнення Книги рекордів Гіннеса описана практично в усіх підручниках з реклами та маркетингу. У 1759 році ірландець Артур Гіннес відкрив у Дубліні біля воріт Сент-Джеймс пивоварню, яка спокійно варила досить смачне пиво до середини ХХ століття. У 1833 вона була вже найбільшою в Ірландії, а до 1930 року Гіннес вже володів у Великобританії двома пивними заводами, на яких виготовлявся фірмовий міцний портер.

Однак стратегія розвитку торгової марки “Гіннес” не передбачала створення та утримання мережі пабів. Готовий продукт продавався в різних приватних закладах завдяки широкій рекламі, на яку компанія “Гіннес” не скупилася. Саме вдала реклама була тим необхідним доповненням, яке дозволило розвинути бізнес, тому компанія завжди приділяла особливу увагу рекламі.

У 1951 році на вечері, влаштованому компанією “Воксфорд” для місцевих мисливців, директор-розпорядник “Гіннеса” сер Х’ю Бівер посперечався з кимось з гостей, що золота сивка – найшвидший птах у Європі.

Трьома роками пізніше, знову ж таки в одному з пабів, у сера Х’ю знову виник схожа дискусія, предметом якої, як не дивно, знову виявився це й же птах. На цей раз суперечка йшла про те, хто літає швидше, золота сивка чи шотландська куріпка. Саме тоді серу Біверу прийшла в голову думка, що напевно подібні суперечки в подібних умовах є скоріше правилом, ніж винятком, і що всі вони не можуть бути негайно вирішені, оскільки немає авторитетного джерела, в якому б містилися всі необхідні дані. І дуже непогано, якби такий довідник видавався саме компанією “Гіннес”, що неминуче асоціювалося б з відомою маркою гарного пива.

Робота над “пивною енциклопедією” була доручена Норрісу і Россу Макуіртерам, власникам інформаційного агентства. Робота тривала цілий рік. Були досліджені численні факти, зібрані вагомі наукові підтвердження і авторитетні свідчення фахівців. У результаті 27 серпня 1955 побачило світ перше 198-ми сторінкове видання. Пізніше воно отримало широковідому сьогодні назву “Книга рекордів Гіннеса“. Вперше за всю історію друкарства бестселером став не детектив або який-небудь роман, а справжнісінький енциклопедичний довідник.

Сьогодні Книга рекордів Гіннеса англійською видається в сорока країнах світу і перекладається ще на тридцять сім мов. Насьогодні Книга рекордів Гіннеса є чи не повністю самостійною індустрією. Оскільки публіковані в ній факти досить швидко стають застарілими, то в різних країнах створені спеціальні уповноважені комісії, зайняті оглядом нових рекордів і видачею спеціальних дипломів.

Зараз ділові журнали та книги про філософію успіху просто рясніють історіями успіху засновників різноманітних компаній. Але величезна імперія Mars з багатомільярдними статками залишається маловідомою для публіки і досі.

Як не дивно, але саме ця компанія є чи не єдиною повністю приватною компанією серед крупних акул бізнесу. Компанія Mars наразі володіє десятком потужних брендів, які самі по собі можуть виступати могутніми компаніями.

Цікаво, що засновники цієї загадкової компанії ніколи не прагнули слави та публічності, вони не полюбляють “світитися” в пресі та на телеекранах. Та як же все-таки утворилася компанія Mars? Майбутній засновник Франклін Клеренс Марс народився у далекому 1883 році. Хлопцю ще змалку довелося тяжко працювати, адже його сім’я не була багатою.

Уже в 19 років Франклін Марс торгував солодощами і швидко пішов угору по кар’єрній драбині. Хоча Френк і не був багатим, але тепер принаймні в нього був власний дім та стабільний прибуток, а у віці 28 років він одружився на дівчині Етель. Саме вона і стала його найпершим бізнес-партнером.

З появою власної сім’ї Марс вирішує, що досить працювати “на дядька” і разом з дружиною розпочинає свою справу. Перший “магазин” подружжя знаходився просто в їхньому домі, а вітриною було кухонне вікно. Поступово продажі солоденького зростали і, нарешті, Марси дозріли до заснування власної компанії.

Компанія мала назву Mar-o-Bar і офіційно була заснована в 1911 році. Асортимент продукції Mar-o-Bar спочатку складався з цукерок із різними начинками, але поступово Марси почали створювати та розвивати бізнес-ідеї. Приміром, у ті часи шоколад продавався лише на вагу, що було, погодьтеся, не надто зручно – він танув від найменшого доторку і залишав плями.

Тоді Френк подумав: а чому б не загортати шматочки шоколаду у фольгу? Саме так з’явився шоколадний батончик Milky Way, він швидко став хітом продажів. У 20-х роках ХХ сторіччя компанія Марсів відкриває власну фабрику під Чикаго. Штат, звісно, збільшується і постає необхідність розширювати асортимент. Так на світ з’явився суперпопулярний і дотепер батончик Snickers.

На той час у Франкліна підростає син Форест, він якраз закінчує Йєльський університет і надзвичайно хоче займатися бізнесом. Але, через непорозуміння з батьком, він відправляється до Британії, де на батькові гроші стартує у бізнесі.

Компанія Фореста Марса отримує право на виробництво та продаж батончиків Milky Way, а в 1932 році молодий бізнесмен купує приміщення для виробництва товарів. Форест не зациклюється на солодощах і вводить до асортименту їжу для тварин під брендами Whiskas і Pedigree.

Форест Марс найбільше запам’ятався у сім’ї Марсів як винахідник M&M! Популярність цих цукерок була настільки грандіозною, що Форест навіть перейменував свою компанію в M&M Ltd. Але цей успіх затьмарює сумна подія: у 1934 році від серцевої недостатності помирає старий Марс. Лише через 30 років Форест об’єднує свою компанію із компанією батька.

Винахідником такої звичної для нас лампочки розжарювання вважають російського вченого електротехніка Олександра Лодигіна. У 1872 році він продемонстрував свій винахід – першу лампочку з вугільною ниткою розжарювання, за що отримав патент під номером 1847.

Приблизно у той же час, по інший бік Атлантики, вперше задумався про використання електричного освітлення інший вчений – Томас Алва Едісон. На Всесвітній виставці в 1881 р. він представив розроблену ним систему освітлення. У центрі нової системи знаходилась лампа розжарювання з вугільною ниткою. Система освітлення Едісона була продумана до найдрібніших деталей, у відвідувачів виставки навіть склалося враження, що ця система вже давно пройшла випробування на вулицях реальних міст. А вже кілька років потому лампами розжарювання Едісона було обладнано королівський театр в Мюнхені. Таким чином публіка повністю оцінила переваги цього технічного досягнення.

У 1878 році Едісон звернувся до невирішеної проблеми електричного освітлення в побуті. Електричному світлу потрібно було витримати конкуренцію в ціні, яскравості і зручності з тогочасними засобами освітлення. Перш ніж приступити до лабораторних досліджень, Едісон до тонкощів вивчив газову промисловість. На папері він розробив план центральної електростанції і схему радіальних ліній до будинків і фабрик. Потім він підрахував вартість міді та інших матеріалів, які будуть потрібні для виготовлення ламп і видобутку електроенергії за допомогою динамомашин. Аналіз цих цифр визначив не тільки розміри лампочки, але і її ціну, яка склала 40 центів.

Коли Едісон переконався, що зможе вирішити проблему електричного освітлення, він заходився працювати над лампою з вугільною ниткою розжарювання, вміщеній у скляну колбу, з якої викачано повітря. І вже 27 січня 1880 він отримав патент на винахід № 223898.

Так почалась ера елктричного освітлення, без якого ми сьогодні не можлимо уявити нашого життя.

Кінець 80-х та буремні 90-ті – особливий період в історії України. Після здобуття незалежності разом зі становленням української державності почала формуватись вітчизняна естрада. Особливе місце серед музичних напрямків у молодій державі посів рок.

Цей період подарував українській рок музиці справжніх легенд – це Кому Вниз, Брати Гадюкіни, Мертвий Півень, Грін Грей та багато інших. Енциклопедія Корисного починає знайомити вас з легендами українського року і сьогодні мова піде про переможця фестивалю “Червона рута” 1989 року Віку Врадій.

Більш відома як “Сестричка Віка” вона має в своєму творчому доробку п’ять альбомів. Перші три з них (“Мамо, я дурна”, “По цимбалах”, “Львівський стьоб”) з’явилися на початку 90-х і були записані на звичайні касети, а в 2000 світ побачив перший альбом Віки Врадій на компакт-диску – “Тинди-ринди Forever”. Роком пізніше з’явився альбом з дуже промовистою назвою “Америка, голі баби”.

Народилась Віка у Львові і у віці 15 років вперше вийшла на професійну сцену, як солістка ВІА “Арніка”. У 1986 році записала дві пісні з Михайлом Боярським. А з 1989 почала співпрацювати з “Братами Гадюкіними”. Цього ж року здобула перше місце серед рок-виконавців на фестивалі “Червона Рута”. Потім була головна роль у фільмі В.Денисенка «Мана», титул “Міс Рок-Європа” і справжній успіх.

В липні 1993 року “Сестричка Віка” поїхала гастролювати у США, де й залишилась разом із сином та котом. З того часу вона розлучилась зі своїм чоловіком Володимиром Бебешком, встигла ще тричі одружитись і тричі розлучитись.

Одного разу навіть відвідала Україну (у 2004 році), але очевидно в Америці їй жилось краще, бо довго на батьківщині Віка Врадій не затрималась. Зараз українська рок-співачка живе в Лос-Анджелесі і продовжує займатись музикою.

Завантажити альбоми Віки Врадій:

Мамо, я дурна (1990) Завантажити | Дзеркало
Тинди-ринди Forever (2000) Завантажити | Дзеркало
Америка, голі баби (2001) Завантажити | Дзеркало
Віка Врадій. Рок легенди України (2003) Завантажити | Дзеркало

Мабуть, вам не раз доводилося спостерігати за роботою вуличних магів або дивитися виступи ілюзіоністів по телевізору. Робота цих майстрів викликала і захоплення, і подив, і бажання повторити побачене.

Ілюзіоністи – це не маги і не чарівники, а звичайнісінькі люди, які дуже добре володіють руками і знають безліч різноманітних трюків, за допомогою яких «змушують» предмети порушувати свої звичайні властивості. Чималу роль також відіграють підсвідомі установки глядачів.

Раніше, демонструючи людям ілюзію, майстри навіть могли керувати народами. Згадаймо давніх шаманів та вождів – їхні «фокуси» викликали в простого народу божественний трепет! У Середні віки  ілюзіоністи гастролюють нарівні з акторами театрів, тобто ілюзія оформлюється в окремий жанр.

Зараз, коли будь-яка інформація доступна кожному, розгадувати фокуси стає все простіше, але люди все одно із задоволенням дивляться на виступи Копперфільда чи Урі Геллера.

Згадаємо кілька знакових імен, які залишили слід у сфері ілюзії та фокусів. Метром цієї загадкової професії по праву вважають Гаррі Гудіні. Справжнє ім’я фокусника – Ерік Вайс. Його любов до фокусів була настільки сильною, що він ще десятирічним хлопчиськом збирав зали у розважальних закладах, демонструючи фокуси з картами. Фокуси Гудіні щоразу ставали складнішими, а згодом у його арсеналі з’явилися наручники, маніпуляції з якими й принесли йому світову славу.

Гаррі Гудіні об’їздив США та всю Європу, демонструючи надзвичайні здібності  звільнятися з кайданів, гробів, кліток та інших пасток. Секретом успіху цього ілюзіоніста була назвичайна гнучкість кінцівок: він міг викручувати свої руки та ноги під найнеймовірнішими кутами!

Інший відомий фокусник – Девід Копперфільд – вперше повторив фокус у чотири роки. У дванадцять він вже демонстрував свої власні фокуси, а 16 ілюзіоніст вже викладав мистецтво ілюзії в місцевому університеті! Через два роки юний талант вже веде на телебаченні власне шоу – «Магія Девіда Копперфільда». Навіть дотепер Копперфільд не втрачає популярності – артист щорічно дає понад 500 концертів, подорожуючи цілим світом! Його фокуси давно розгадані, але люди знову і знову приходять подивитися на Девіда.

Урі Геллер, відомий ілюзіоніст, шоу якого було надзвичайно популярним у 70-х, прославився цілою низкою номерів із зупинкою та запуском годинників та згинанням ложок. За свою кар’єруУрі Геллер написав 16 книг та навіть знявся у великому кіно. Цікаво, що цей ілюзіоніст досить обережний із «живими» виступами, тому його досі не викрили. А на телебаченні «проколотися» доволі важко.

Хтозна, можливо саме ви невдовзі поповните список всесвітньовідомих ілюзіоністів!

Телевізор вже кілька десятиліть є незмінним супутником людського життя. Багато телеглядачів проводять довгі вечори за переглядом улюблених програм і серіалів, а чоловіча частина населення просто окуповує телевізор у період, коли проходять футбольні чемпіонати. Сьогодні важко уявити квартиру, де не було б телевізора, він став частиною звичного домашнього інтер’єру. Однак так було не завжди: колись мати вдома таку дивину вважалося розкішшю. З чого ж починалася телевізійна історія?

Ще в далекі часи думка про передачу зображення на відстань хвилювала людську свідомість. Але втілилася заповітна мрія людства лише в XIX столітті, після винаходу радіо. У 1884 році Пауль Ніпков, учений німецького походження, створив диск Ніпкова, який надалі використовували багато творців перших пристроїв, що передають зображення.

Борис Розінг в 1907 році довів можливість використання катодно-променевої трубки з метою перетворення електричного сигналу в точки видимого зображення. У 1911 році ним була представлена передача телевізійним сигналом геометричних фігур, а потім прийом цих фігур з демонстрацією на екрані.

Початком історії телебачення можна вважати двадцяті роки XX століття, коли два вчені з Америки і Шотландії конкурували між собою, створили передавач зображення. Так, в 1925 році шотландський інженер Джон Лоджі Бейрд домігся появи на екрані свого пристрою людської голови. Зображення це мерехтіло, було нечітким, але, незважаючи на це, можна було вважати цю картинку першим кроком у розвитку телебачення. Винахідник використав у своєму експерименті передачі зображення бляшанку з-під кексу, картонний диск, порожню коробку і велосипедний ліхтар.

У 1927 році в прямому ефірі американець шведського походження Ернст Александерсон продемонстрував людину, яка курить трубку. Через пару місяців «програми» такого роду можна було дивитися кілька разів на тиждень.

У тому ж році в Сполучених Штатах Америки вперше в світі надійшов у продаж перші телевізори. Їхня вартість була близько 75 доларів, що становило десь дві місячні зарплати середньостатистичного робітника.

У 1937 році в Англії був створений телевізор з електронно-променевою трубкою, з часом подібні телевізори стали створюватися і надходити в продаж по цілому світу.

Гадаємо, ви неодноразово чули хвилюючий та пронизливий голос цієї легендарної французької співачки. Вона збирала величезні концерні зали, їй плескали стоячи, кричали «Браво!», обожнювали та боготворили. Мало хто знав, як ця фантастична тендітна жінка жила насправді і через що пройшла впродовж свого життя.

Едіт Піаф (справжнє ім’я Едіт Джованна Гассіон) народилася у Бельвілі. Матір’ю Едіт була акторка-невдаха Аніта Майяр, а батьком – вуличний акробат Луї Гассіон, який в часи Першої світової відправився на фронт. Коли Луї повернувся з війни, то виявив, що його напівбожевільна дружина віддала маленьку Едіт на виховання своїм батькам. Він знайшов Едіт в жахливому стані і не знайшов іншого виходу, як відправити малечу до своєї матері, яка працювала у публічному домі.

У три роки Едіт осліпла. Бабця повезла дівчинку в Ліз’є на могилу святої Терези, куди щорічно приїздять тисячі паломників у надії на зцілення. Через кілька тижнів маленька Едіт дивом стала бачити! У школі від Едіт не були у захваті, адже вона жила у домі розпусти. Згодом Луї забирає доньку в Париж і вони разом працюють на вулицях міста: батько показує акробатичні номери, а донька співає.

Одного разу дівчину запрошують на роботу у кабаре «Жуан-ле-Пен». Юність співачки не була спокійною: ранній шлюб, трагічна втрата дитини, тривалі запої. У 1935 році господар кабаре «Жерніс» Луї Лепле  запросив Едіт виступати в його кабаре. Саме тут до неї приходить перший визначний успіх. Лепле навчив її триматися на сцені, обирати та режисувати пісні, відточив кожен її жест та емоцію.

Саме Лепле вигадав Едіт прізвисько «Піаф» («горобчик»). У 1936 році Едіт Піаф вже виступала у великому концерті в цирку «Медрано» разом з Марі Дюба та Морісом Шевальє. Та не все було гладенько. Незабаром Луї Лепле знаходять мертвим і його смерть пов’язують з Едіт Піаф. Її допитували та принижували, а «жовта преса» підігрівала скандал гаряченькими публікаціями.

Пізніше Едіт Піаф знайомиться з поетом Раймоном Ассо, який також береться за співачку і продовжує справу Лепле – «ліпить» з молодої жінки кумира мільйонів, змушуючи сотні разів відпрацьовувати кожен жест і порух брів. Саме Раймон Ассо добився, щоб Едіт виступала у мюзик-холі «АВС».

На початку Другої світової Едіт Піаф розірвала стосунки з Ассо і розпочала зустрічатися з режисером Жаном Кокто, який дав їй роль у п’єсі. Пізніш інший режисер Жорж Лакомб знімає за мотивами п’єси фільм «Монмартр на Сені», де Едіт грає головну роль.

З легкої подачі Едіт Піаф світ дізнався про багатьох талановитих виконавців. Саме вона вивела на сцену Іва Монтано, Едді Константена, Шарля Азнавура та інших. Опіслявійськові часи стали тріумфальними для Піаф. У цей час вона закохується у французького боксера, чемпіона світу у середній вазі, Марселя Сердана, який згодом загинув у авіакатастрофі. Від думок про самогубство Едіт Піаф рятував морфій…

Пізніше Едіт одружується зі співаком та письменником Жаком Пілсом, але невдовзі пара розлучається. В 1952 вона потрапляє в автокатастрофу. Від болю поламаних ребер і рук лікарі рятують Едіт морфієм. Наркотична залежність співачки набуває загрозливих масштабів.

Після запаморочливого і надзвичайно насиченого турне по Америці сили Едіт Піаф значно підірвалися і в 1961 році вона дізнається про рак печінки. Невгамовна співачка у віці 47 років закохується у грека, який молодший за неї на 20 років. Вони одружується. Тео, так його звали, був з Еліт до самої смерті і пережив свою кохану на 7 років.

Останній виступ Едіт Піаф відбувся 18 березня 1963 року. Зал більше п’яти хвилин беззупинно плескав у долоні. У жовтні того ж року Едіт не стало. Свого «горобчика» Париж проводжав 40-тисячним натовпом, морем квітів та сліз.