Ви тут
Головна > Лайфстайл > Еталони жіночої краси в різні епохи

Еталони жіночої краси в різні епохи

4386179Кожна епоха людства відрізнялась власними критеріями оцінки краси представниць прекрасної статі, але мода на той чи інший тип статури, колір волосся, розріз очей жінки продовжує демонструвати свою мінливість і в новітній історії, диктуючи свої умови залежно від країни, суспільних і навіть економічних умов.

Ледь не у всі часи представницям прекрасної статі доводилось йти на чималі жертви, щоб наблизити себе до ідеалу жіночої краси. Жертовність праматерів могла бути набагато суттєвішою, ніж строга дієта і виснажливі тренування сучасних панянок. Так, сьогодні ми поговоримо про еталони жіночої краси у різні історичні епохи і періоди.

В доісторичний період панівним був культ плодовитості, то ж судячи із археологічних знахідок, в епоху палеоліту краса жінки визначалась масивністю стегон, живота і грудей, що пояснюється головним призначенням жінки − продовженням роду.

Вузькі стегна й стрункість у тілі жінки цінувались у Давньому Єгипті. Щоб виділити очі й додати їм особливого блиску, давні єгиптянки капали в них отруйний сік беладони, а зеленою фарбою з вуглекислої міді формували мигдалеподібний розріз. Шкіра вважалась красивою тільки, якщо була світло-жовтого відтінку, то ж жінки Давнього Єгипту досягали бажаного кольору за допомогою білил, перед цим вдаючись до епіляції, актуальної і в XXI столітті.

А от на Криті не сприймали величі, притаманної єгиптянкам, тож тамтешнє жіноцтво при будь-якій нагоді підкреслювало пишність форм, а знавці моди кажуть, що перший корсет, за допомогою якого формувалась осина талія і припіднімались груди, було використано саме на Криті.

В здоровому тілі здоровий дух − казали давні греки і приміряли цю істину не тільки на юнаків Спарти, а на представниць слабкої статі, про що свідчать пропорції скульптури Афродіти − далекі від сучасних канонізованих 90-60-90, але підходящих для здорової жінки із невисокою статурою, ширококостою фігурою з м’якими округлими формами.

В часи Давньої Греції в моді була світла шкіра, яку відбілювали молоком ослиць, пропорційності рис облич жінки досягали за допомогою макіяжу, а волосся знебарвлювали за допомогою лужного мила і сонячних променів.

Давні римлянки, аби відповідати канонам краси, що диктували грацію у тілі, виснажували себе фізичними вправами, натуго перебинтовували груди і стегна, а шкіру вибілювали як молоком ослиць, так і отруйними білилами зі свинцю.

Звання красуні жінки могло нашкодити жінці у період Середньовіччя, особливо, якщо в неї було руде волосся − таких називали спокусницями і відьмами, а у період розквіту інквізиції привселюдно спалювали на вогнищі. Від X-XII ст в пошані був аскетизм, як того вимагала Церква, то ж жіночність статури ховалась під просторим одягом. Власницю широких плечей, тонкої талії, вузьких стегон, білої шкіри називали красунею, однак усе в її образі мало свідчити про непорочність.rymlianka

Звичаї й устави, що дещо пом’якшали у XII-XIII ст., дозволили світу згадати про красу тіла жінки, то ж у період так званого Високого Середньовіччя жінкам дозволялось підкреслювати стрункість й гнучкість стану, акуратність форм і контраст блідої шкіри із рум´янцем на щоках.

Європа повторно відкрила для себе канони античної краси, у тому числі й жіночої, тільки тоді, коли влада церкви перестала бути всеосяжною. Красуні Епохи Відродження (XIV – XVI) − це пишнотілі жінки з важкими грудьми й стегнами, що свідчило про чуттєвість, а блідість шкіри й золотаво-руде волосся вважалися ознакою аристократизму.

Повнота жіночого тіла залишалась бажаною і у ХVII-XVIII ст., але розквіт бароко у період правління французького Людовика XIV привніс у жіночу красу панування грації. Тож панянки змушені були катувати себе носінням корсету з китового вуса і втримувати на талії масивний турнюр задля досягнення ефекту пишності стегон.

Епоха рококо (початок XVIII ст.) тільки посилила штучність і театральність краси жінки вкупі із масивними перуками, блідістю обличчя і надмірною кількістю гриму на ньому. Певних зовнішність змін ідеали краси зазнали і в епоху класицизму, який додав у канони жіночої краси натуральності та стилю ампір, що привніс в образ жінки урочистість і холодність.

Вузька талія, округла лінія плечей і пишні груди, а також істотний контраст між ними нашироко використовувались жінками задля краси у 1815-1848 рр., у так званий період Бідермейєр, при чому завдяки технічному прогресу дозволити собі бути красивими могло більше жінок із різних суспільних прошарків.

Епоха романтизму, що прийшла услід, вимагала від жінок хворобливого вигляду. худорлявої, навіть знеможеної статури із нездоровою блідістю шкіри і темними колами під очима, які вважались ознакою духовності і схильності до самопізнання. Трохи здоров´я в тілі жінки в якості еталону краси повертається у другу половину XIX ст., коли дозволяється стрункість у міру і рум´янець на щоках.monro

Наприкінці XIX ст. у так звану епоху позитивізму еталон жіночої краси позбувся чітких обрисів, крім того в Європі і заселеній європейськими переселенцями Америці шанувались пишність жіночих форм, а чоловіки Франції та Англії упадали за тонкими і стрункими жіночими силуетами.

Певна ідеалізація проглядається в уявленнях про красу жінки періоду модерн наприкінці XIX ст. – початку XX ст. Тоді шанувались витонченість форм і довге, пасмами спадаюче на плечі волосся, млосність у погляді, почорнені товченим вугіллям вії. З початком XX століття мода, зробивши черговий виток стрімких змін, перетворюється на суцільну боротьбу жінок із зайвими кілограмами та чередуванням коротких зачісок типу «гарсон» із волоссям середньої довжини і штучністю кольору, хоча слід зазначити, що після Другої світової війни худорлявість вважалась ознакою нездужання.

Злам XX-XXI століть означився суцільним експериментами жінок у боротьбі за право називатись красивими, а еталони жіночої краси людству почала диктувати індустрія кіно і модою на образи Мерлін Монро, Софі Лорен, Ліз Тейлор, Джини Лоллобріжіди та інших.

Ідеал краси 1950-тих із пишними стегнами й бюстом та вибіленим волоссям не затримався надовго у свідомості, а розвиток індустрії моди породив появу особливої верстви жінок-моделей і цілу армію послідовниць неприродної худорлявості, від яких переваливши за нульові провідні модельєри світу поволі відхрещуються.

Цікаво, що канони краси підвладні як соціальним, так і економічним факторам. Підмічено, що на воєнні та економічні катаклізми жіноцтво відповідало худорлявою статурою і короткою зачіскою, а пишнотілих вважали красунями в часи стабільності і процвітання. Не виключено, що в майбутньому чоловіки висміюватимуть вузькі стегна і анорексичну худобу королев подіумів, обираючи в якості ідеалу жінку із вагою тіла, індексованою до її зросту, натуральним рум´янцем на обличчі і пухкенькими щічками.

Підготувала Олеся Товт

Top