Ви тут
Головна > Світ > Кочові племена в Україні

Кочові племена в Україні

skifyЧимало культур в історії людства вели кочовий спосіб життя. Праслов´яни, що населяли територію нашої країни у давні часи, є виключенням, щоправда кіммерійцям, скіфам та сарматам, окрім кочівництва, були частково притаманні й хліборобство, а подекуди і садівництво.

Кіммерійці

Кіммерійці, що населяли територію Північного Причорномор’я, Криму й Кавказу у І тис. до н. е., що були пов’язані із Керченським півостровом і Таманню, стали першим народом на території України, який отримав власну назву. Найновіші дані свідчать про походження кіммерійців від носіїв так званої Зрубної культури. Ці племена відмітив у свої епічній поезії Гомер.

Він згадує кіммерійців як «уславлених кобилодійців, молокоїдів убогих, над усіх на землі справедливих» і пише, що земель кіммерійців сягав легендарний Одіссей. Окрім Гомера, відомості про ці племена також поширені у творах Геродота і ассирійців. Через кочовий і напівкочовий спосіб життя поселення кіммерійців були короткотривалими, хоча певна частина етносу, крім скотарства, практикувала і хліборобство.

Вчені наразі не прийшли до спільного знаменника щодо того, звідки тягнеться коріння кіммерійських племен. Науковий світ погоджується, що кіммерійці були іраномовними племенами, однак наряду із цією думкою циркулюють і версії, що кіммерійці могли бути корінним населенням України, прийти на територію майбутньої Київської Русі з Кавказу або ж Нижнього Поволжя і не виключають версії приналежності кіммерійців до фракійського етносу.

Скіфи

До іраномовної групи племен належали й скіфи, один з найдавніших народів Стародавнього світу, який заселив частину територій України у VII ст. до н. е. Прийшовши із східних теренів, ймовірно, із степів між Каспієм, Уралу і Кавказу в Ранньому Залізному віці, скіфи оселились на південь між Доном та Дунаєм, через що ця місцина і отримала свою назву − Скіфія або Велика Скіфія.

Функцію головного міста у скіфів виконувало Кам’янське городище на Дніпрі, проте згодом так званою столицею Скіфії став Неаполь. Як і переважна частина кіммерійців, скіфи вели кочовий спосіб життя, однак, як зазначав Геродот, були серед них скотарі, орачі і царські скіфи, що займались управлінням і військовою справою. Вони ж разом із кочівниками складали верхівку рабовласницької держави.

До IV ст. до н. е., коли цар Атей закумулював військову, політичну, судову та релігійну владу, бо виступав як верховний жрець, царських скіфів представляли три племінні союзи із власними очільниками. Скіфи-скотарі у пошуках нових пасовищ відкочовували на схід від пониззя Дніпра, скіфи-хлібороби освоювали Подніпров’я. Скоріш за все скіфи-скотарі та скіфи-хлібороби не були етнічними скіфами за походженням, а належали до праслов’янських.

Скіфська держава що сягла апогею розвитку за царя Атея, поділялася на округи (номи), владу царя у яких представляли вожді. Усі проблемні питання скіфи вирішували на народних зборах, одначе розвиток рабовласництва знівелював право голосу. Численні згадки про скіфів прославляють їх як мужніх, кмітливих і вправних воїнів, що знались на верховій їзді, стрільбі з лука, киданні дротиків і, як свідчив давньогрецький лікар Гіппократ, воєнні вміння демонстрували навіть скіфські жінки.

Сармати

На рубежі IV-III ст. до н. е. почався занепад могутньої Скіфії, яка від варварства сягнула стадії цивілізації, ще раніше, у III ст. до н. е. скфіам довелось поступитись територією Північного Причорномор’я сарматам. Із опануванням територій Північного Причорномор’я та Приазов’я племен іраномовного походження, прибулих з Волги, тобто, сарматів, яких ще кличуть савроматами (з іранської − «оперезаний мечем»), Скіфія відійшла у минуле, натомість античні історики приділяють великий пласт уваги Сарматії.

Сарматы
Сарматы

За однією з легенд, сармати ведуть свій рід від шлюбів скіфів з амазонками, що особливо підкреслює їх войовничість. Народності сарматів язиги, роксолани, аорси, сіраки та алани чередували одне одного на давній території нашої держави. Допоки одне сарматське плем´я підкорювало західні простори, інше осідало на його місці. Так, перед появою у II ст. н. е. аланів, території сучасної України міряли роксолани, яким передували язиги. У політичному розвитку сармати не набули державності, однак войовничість племен стала передумовою до виникнення чисельних племінних союзів.

Суспільний лад сарматів засновувався на праці рабів а основним заняттям було кочове скотарство. Згідно з писанням Геродота, важливе місце у сарматській культурі займали жінки. Користуючись рівноправ´ям із чоловіками, вони брали участь у боях, полюванні, верховій їзді, часом виступали у ролі жриць. На початку нашої ери, ближче до IV ст., усіх сарматів почали називати аланами, позаяк саме цим племенам вдалось підпорядкувати собі інші народності, однак такий статус кво тривав недовго.

З території України сарматів-аланів потіснили готи та гуни, яким уподібнились деякі із сарматських племен − ті, хто не відійшов у бік Кавказу та Криму. Найбільше пам’яток і спадку для слов´янських племен з усіх іранських племен на території України залишили по собі скіфи, через що у культурно-мистецькій термінології з´явилася назва «скитська доба».

Майстерність рук представників цих племен засвідчують численні археологічні знахідки. Приміром, артефакти, добуті на території скіфських курганів, свідчать, що скіфи знались на виготовлені предметів з бронзи, заліза, золота й срібла, а також каменю, з яких виготовляли знаряддя праці, зброю і декоративні предмети. Варто підкреслити, що скіфи взяли до уваги вироблені трипільцями форми посуду, а сарматські племена продовжили ці й не тільки традиції скитського мистецтва.

Культура кіммерійців теж залишила згадки по собі у вигляді скарбів із кераміки та бронзи, а про високий рівень культури свідчить майстерність виготовлення кинджалів, наконечників списів, сокир, ножів та інших виробів. Сармати, які зазнали культурного впливу Китаю, Індії, Ірану, залишили по собі чудові взірці гончарства і ткацтва, окрім того, вони були вправними ковалями та теслярами, а ще вели торгівельні відносини. Найбільше пам’яток сарматської культури шукачі скарбів давнини виявили в кургані Соколова Могила на території сучасної Миколаївщини.

Підготувала Олеся Товт

Top