Ви тут
Головна > Світ > Цікаве про гончарство

Цікаве про гончарство

kosivska-keramikaДавнє ремесло гончарство отримало поетичну характеристику «божественної професії», оскільки, згідно з віруваннями, саме із глини, що в руках гончара перетворюється на мистецький виріб, Бог зробив людину. Кажуть, що глиняний посуд здатен перетворювати негативну енергію власника на позитивні потоки і направляти їх у потрібне русло.

До людського енергетичного вкладу у разі виготовлення глечиків, горщечків та інших форм руками майстра, додається і енергетика природного матеріалу, тобто глини. То ж не дивно, що їжа, приготована у глиняному посуді, окрім чудового смаку має цілющі властивості, а вироби з кераміки, прикрашаючи полиці оселі, привносять у помешкання затишок і душевне тепло.

Як тільки-но наші пращурі помітили чудодію глини, гончарне мистецтво не припиняє свого існування. Племена, що населяли польські землі, знали про гончарство з 400 року до н. е, а найдавнішим глиняним виробам, знайденим археологами, більше 12-ти тисяч років. Глиняні горщики міцно асоціюються з українським побутом, адже висіли на кожному тині біля хати в будь-якому українському селі.ceramics

В давнину навики і секрети гончарства передавали від батька до сина, а над виробленням одного глечика могла працювати ціла родина. Чоловіки, переважно, працювали за гончарним кругом, обпалювали вироби, а жінки і діти замішували глину, виліплювали з неї іграшки та розписували посуд, який потім випалювали у спеціальних печах − горнах, що виглядали як вирита в землі яма, обкладена зсередини цеглою.

Сучасні гончарі по іншому обпалюють посуд з глини, та й гончарний круг удосконалився технічно, та найголовніше, що найважливіші операції, як-то формування, ліпка і розпис виробу, робляться вручну. Українське гончарство прославили у світі майстри із Опішні на Полтавщині та Косова на Івано-Франківщині.

Глиняна продукція із цих двох міст іще наприкінці 90-тих експортувалась у понад два десятки країн світу.
Імена знаних майстрів гончарського мистецтва Косова періоду першої половині XIX століття дотепер пам´ятають − це Іван Баранюк та Петро Гавришів. Династія Баранюків зналась на кахлевих коминах, мисках і підсвічниках-ліхтарях, виробляючи вироби за допомогою техніки фляндрування та ритування. Мешканці Косова пам´ятають і про славетних майстрів гончарства Олексу Бахметюка (1820-1882) та Павлину Цвілик, яка творила у 20-50-х роках минулого століття.

На щастя, припинення виробництва в об’єднанні «Гуцульщина» і повальне скорочення діяльності художньо-виробничого комбінату, не призвели до докорінного вимирання традицій косівської кераміки і зникнення майстрів народної творчості. Глечики, миски, горнятка, впізнавані за стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин, мисливців, вояків, поштарів, музик, святих тощо, а ще кахлеві печі косівських майстрів бажані не лише в Україні, а й у Румунії та Угорщині. Найдавніші косівські кахлі зараз демонструють у музеях Бухареста і Відня.

Підготувала Олеся Товт

Top